Пухирчаста сажка
Ustilago maydis (Ustilago zeae)
Ознаки ураження: Проявляється хвороба на качанах, волоті, стеблах, репродуктивних бруньках, листках і повітряних коренях. Зародкові корені не уражуються. Характерною особливістю хвороби є утворення пухироподібних здуттів, різних за розміром — від невеликих до 15 см і більше в діаметрі. Розвиток здуття починається з утворення блідої, трохи припухлої плями, яка поступово розростається і перетворюється у велике жовно, заповнене спочатку білою м'якоттю, а пізніше — сірувато-білою або рожевою слизовою масою, яка потім перетворюється у чорно-оливкову масу спор, що розпилюється. Найбільших розмірів здуття набуває на качанах і стеблах. На листі вони звичайно маленькі, у вигляді групи шорстких зморшок, які часто підсихають до утворення спор.
Перші ураження проявляються біля піхви листків, іноді біля вузлових (повітряних) коренів, розміщених на стеблі, а пізніше на листках, стеблах, волоті і качанах. Наприкінці вегетації рослин уражуються репродуктивні бруньки, що добре видно, коли відгорнути листкові піхви. Найбільш тяжка форма хвороби — ураження стебла.
Рослина викривлена, вся її частина вище ураженого місця перетворюється у сажкові нарости і відмирає.
Джерела інфекції: Збудником пухирчастої сажки кукурудзи є базидіальний гриб Ustilago maydis (DC.) Cda. (U.zeae Unger) порядку Ustilaginales, який при дозріванні здуттів з грибниці утворює величезну кількість теліоспор. У масі вони чорно-оливкові, а одиничні під мікроскопом — жовто-коричневі, кулясті, 8-13 мкм у діаметрі, з сітчастим візерунком і великими щетинками.
Коли обробка здуття лопається, теліоспори легко розлітаються і стають джерелом зараження молодих ростучих органів рослин. Проростають вони при наявності краплинної вологи протягом кількох годин. Оптимальна температура для їх проростання —23-25°С. При 15-18°С проростання спор уповільнюється, а при 12°С і нижче припиняється.
У проростаючих теліоспор через 15-20 год з'являється проросток, який швидко розвивається у чотири клітин ну базидію. На базидії формуються одноклітинні безбарвні базидіоспори, 3 х 1,2 мкм. Вони часто ще додатково розмножуються брунькуванням, утворюючи велику кількість споридій (їх іноді називають вторинними конідіями). Базидіоспори і споридії добре витримують зниження вологості і гинуть лише через 30-35 діб.
Зараження рослин відбувається ростковою трубкою, яка утворюється при проростанні базидіоспор і споридій, а іноді й безпосередньо від базидій. Росткова трубка або базидія проникає у рослину через ніжний епідерміс, чим і пояснюється ураження тільки молодих меристематичних тканин.
Із росткових бруньок базидіоспори або споридії у тканині рослин спочатку утворюється гаплоїдна, тонка, ниткоподібна грибниця, гіфи якої з двох роздільностатевих особин копулюють між собою і дають початок розвитку диплоїдної грибниці, яка складається з товстих вузлуватих гіф. Якщо ураження рослин сталося безпосередньо від базидії, то в тканинах відразу розвивається диплоїдна грибниця, з якої через 20-24 дні у місцях ураження розвивається здуття з теліоспорами. За вегетацію рослин гриб може Дати 3-4, а іноді й 5 поколінь, чим пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання кукурудзи.
Гриб U.maydis дифузно не поширюється по рослині, тому кожне утворене здуття є місцем зараження рослини. Життєздатність сухих, теліоспор може зберігатись до чотирьох років, тоді як у природних умовах при змочуванні водою вони швидко втрачають схожість. Однак теліоспори, які знаходяться у грудкуватих здуттях, змочуються водою погано і протягом року не гинуть. Такі здуття навесні, під час обробітку грунту розбиваються, і спори, які легко розносяться вітром, стають первинним джерелом зараження рослин. Джерелом інфекції у полі може бути і насіння, на якому іноді зберігаються життєздатні теліоспори, але це буває рідко.
Ступінь розвитку пухирчастої сажки залежить від вологості грунту. При оптимальній вологості (60%) ураженість рослин завжди менша, ніж при низькій (40%) або високій (80%). Тимчасове зниження чи підвищення вологості грунту до або після зараження призводить до посилення ураження, що слід особливо враховувати при вирощуванні кукурудзи на зрошуваних землях.
Підсилює розвиток пухирчастої сажки одночасний розвиток летючої сажки.
Шкідливість пухирчастої сажки полягає у випаданні уражених молодих рослин, неродючості качанів при ранньому їх зараженні
або значному недоборі врожаю внаслідок ураження різних органів рослин. Зниження врожаю кукурудзи від пухирчастої сажки залежить від розміру й кількості здуття на одній рослині. Здуття великих розмірів знижують урожай в середньому на 60% і більше, середньої величини — на 25% і невеликі — на 10%. Шкідливість двох здуттів на одній рослині втричі більша.
Стійкість кукурудзи до пухирчастої сажки зумовлюється механічним захистом молодих тканин від проникнення патогена і фізіолого-біохімічної реакції рослин на його розвиток. На початкових фазах захворювання не спостерігається істотної різниці поміж стійкими і нестійкими лініями кукурудзи, що уражуються у ступені розвитку грибниці всередині тканин. Проте на 10-12-й день після ураження у відносно стійких ліній і гібридів спостерігається дегенерація грибниці. У клітинах рослини-господаря, що межують з грибницею, значно збільшуються ядра, різко посилюється дихання рослин і активність пероксидази. Таких явищ у нестійких ліній і гібридів майже не спостерігається.
Про отруйність пухирчастої сажки в літературі є різні дані. Більшість авторів схильна вважати, що молоді нарости, у яких ще не утворилися теліоспори, неотруйні, а нарости із сформованими теліспорами можуть бути такими ж токсичними, як і ріжки. Тому не рекомендується використовувати на корм тваринам у свіжому вигляді або для силосування частини рослин із здуттям пухирчастої сажки.
Поширення: Виявляється майже скрізь, де вирощують кукурудзу.