За́хідний кукурудзя́ний жук

Морфологічні ознаки: Імаго завдовжки 5-6 мм, загальне забарвлення жука бліде, жовтувато - чорне. На надкрилах є темні поздовжні смуги, у самок - три симетричні смуги. Стегна смоляно-чорні або бліді, по зовнішньому краю з чорною облямівкою. Черевце у самки більше і гостріше ніжу самця, антени коротші. Яйце розміром 0,5-0,6x0,4 мм, овальне, блідо-жовте має шорстку мікроскульптуру. Личинка останнього віку завдовжки 10-18 мм, щойно відроджена - 1,2 мм завдовжки, зморщена, видовжена, жовто-біла, з коричневою головною капсулою, грудним та анальним щитками. Лялечка блідо-жовта або біла, завдовжки 4,5-5,5 мм, без покриву.
Річний цикл: D.v.virgifera розвивається тільки в одній генерації на рік. Імаго виходять з ґрунту в кінці липня - на початку серпня, їхня поява співпадає з періодом цвітіння кукурудзи. Після спарювання самки, впродовж 8-10 днів, відкладають яйця. Через два тижні самки, періодично живлячись, все ще відкладають яйця. Жуки мігруючи в пошуках корму надають перевагу кукурудзяним полям які приваблюють їх кольором та запахом. Там вони живляться і відкладають яйця.
Самка відкладає яйця за температури вище 10°С, в поверхневий шар ґрунту, біля основи стебла рослини, віддаючи перевагу вологим ділянкам. Якщо яйця відкладені в іншому місці, личинки, які відродились, не знайшовши поблизу кормової рослини, загинуть. Для відкладання яєць самки віддають перевагу чорноземам або ґрунтам з підвищеним вмістом глини, менше всього приваблюють їх піщані ґрунти. На глибину розміщення яєць впливає вологість. Чим вона вище, тим ближче до поверхні ґрунту відкладаються яйця. Дощова погода стимулює процес відкладання яєць. Яйця витримують затоплення до 10 днів. Самка в сухий ґрунт яйця не відкладає. Основна маса відкладених яєць знаходиться в поверхневому шарі ґрунту, на глибині 5 см, максимальна глибина їхнього розташування не перевищує 15 см. Тому відродження личинок може відбуватись і на другий рік з частини яєць, які опинились на значній глибині.
Плодючість однієї самки - біля 1000 яєць. Тривалість життя самки від 19 до 126 днів, в середньому біля 95 днів. Репродуктивний період триває 10-15 днів. Відкладання яєць закінчується наприкінці серпня, а в кінці вересня основна маса жуків гине. Але іноді імаго можуть зустрічатись в природі до листопада.
Зимують у D.v.virgifera яйця. Яйця мають високу морозостійкість та витримують температуру до -10°С. Цьому виду притаманна факультативна ембріональна діапауза, вступ в яку починається за температури 4-5°С. Після проходження діапаузи яйця впадають в холодове заціпеніння, яке триває до весняного відродження личинок. Навесні, при прогріванні ґрунту до 11,2°С-12,8°С відроджуються личинки, які починають відразу живитись. Молоді личинки розповзаються до найближчих коренів кормової рослини. У пошуках корму вони здатні подолати відстань 50-80 см. Основна кількість личинок знаходиться біля основи рослини на відстані до 10 см. Живляться молоді личинки переважно кореневими волосками та тканинами кореневої системи рослини. Розвиваючись, личинки вгризаються в корінь, живлячись серцевинною тканиною, яка містить судинні пучки. Дорослі личинки можуть прогризати отвори в товстих коренях та потрапляти в стебло.
Личинки живляться 3-4 тижні і розвиваються в трьох віках. Період від відродження личинок до імаго триває: при 29°С - 27 днів, при 22°С - 38 днів і при 15°С - 71 день. Личинки третього віку заляльковуються в земляних колисочках, з середини червня до кінця липня. Основна маса лялечок знаходиться в поверхневому шарі ґрунту, але іноді вони можуть знаходитись і на глибині до 20 см. їхній розвиток триває від 2-3 до 7 днів. Лялечки не витримують тривалого затоплення. При рясному зрошенні в період залялькування вихід імаго може знизитись до 50%.
Поведінка: Личинки західного кукурудзяного жука живляться корінням кукурудзи. Але при їх відсутності певний час можуть живитися корінням деяких злакових трав, на яких не здатні повноцінно розвиватись. Личинки живляться корінням кукурудзи, що призводить до зменшення кореневої маси, поганого розвитку коріння і ураження його гнилями, які надають йому бурого забарвлення. Ослаблені рослини стають сприйнятливішими до різних захворювань, за рахунок того, що жуки та личинки є переносниками різноманітних збудників захворювань кукурудзи: грибкових, бактеріальних, вірусних. Пошкоджені дорослі рослини під час сильних вітрів та дощів легко полягають, і стебло набуває форми «гусячої шиї». При цьому стає повністю або частково неможливий механізований збір врожаю. Найбільша шкодочинність західного кукурудзяного жука проявляється на тих полях, де відсутня сівозміна. При беззмінному вирощуванні кукурудзи значно зростає щільність популяції цього шкідника.
Жуки живляться пилком, маточковими стовпчиками, незрілими зернами, листям кукурудзи. Крім цього, жуки можуть живитися пилком інших рослин з родин гарбузових, бобових, злакових, складноцвітих.
Поширення: Розповсюдження яєць та личинок цього шкідника можливе з транспортом, залишками ґрунту, що прилипає до насіння, знаряддями праці. В пошуках корму дорослі особини перелітають на поля кукурудзи та інших культур у нові райони. Перенесенню жуків сприяє вітер.
Поширенням шкідника також може слугувати завезення жуків з підкарантинними вантажами і транспортними засобами, які прибувають з країн, де розповсюджений шкідник, та природним його розселенням по всій території України з вогнищ Закарпатської області.