Бурякова коренева попелиця

Морфологічні ознаки: Безкрила партеногенетична самка розміром 2,1 – 2,6 мм має тіло яйцеподібної форми, жовтуватобурого або зеленуватого кольору; верхня частина голови, вусики, ноги, пластинки дихалець буруваті й вкриті восковим нальотом; на кінці тіла пучок довгих (1 – 1,5 мм) воскоподібних ниток; очі трифасеткові; вусики короткі, у літніх форм 5членикові, у зимуючих — 6членикові. Личинка першого віку («бродяжка») — струнка, видовженоеліпсоподібна, зеленувата або жовтуватосіра; личинки, що живляться, вкриваються воскоподібним нальотом; вусики 4членикові. Крилата статеноска завдовжки 2,5 мм, видовженоокруглої форми; голова, вусики, груди і ноги чорнобурі, черевце світложовте, очі багатофасеткові. Самки й самці амфігонного покоління безкрилі і без хоботків.
Річний цикл: Зимують безкрилі статевозрілі партеногенетичні самки особливої зимуючої форми у ґрунті на глибині 16 – 60 см, на бурячищах та ділянках, забур’янених лободовими бур’янами. Вважається, що поява зимуючих партеногенетичних самок зумовлена перебудовою циклу розвитку, що пов’язаний з втратою форм, які розвиваються на первинному хазяїні — тополі американській, якої в Європі немає. Навесні за температури ґрунту на глибині залягання шкідника 10 – 12 °С самки, що перезимували, не відновлюючи живлення, відроджують 20 – 30 личинок. Для повного розвитку ембріонів потрібна сума позитивних температур на глибині 30 см, що становить 460 – 490 °С. У Лісостепу України відродження личинок відбувається найчастіше у другій половині травня.
Личинки першого віку («бродяжки») дуже рухливі. Частина з них залишається на корінні лободових бур’янів у місцях зимівлі, решта виходить на поверхню ґрунту, швидко переміщуючись у пошуках кормових рослин. Можуть переноситись вітром, водою, з ґрунтообробним знаряддям, що сприяє заселенню нових посівів цукрових буряків. Особливо небезпечні осередки, що утворились на лободових бур’янах, якщо ними була забур’янена культура — попередник цукрових буряків (найчастіше пшениця). «Бродяжки» проникають у ґрунт до коріння буряків і через 10 – 12 діб живлення перетворюються на живородних літніх самок. Плодючість літніх самок становить 20 – 80 личинок. За період з травня по жовтень розвивається 8 – 10 поколінь.
Найшвидше зростання чисельності попелиці спостерігається у липні — серпні. Утворення нових осередків відбувається внаслідок інтенсивного розселення бродяжок. Наприкінці серпня — на початку вересня частина личинок перетворюється на німф, потім на крилатих статеносок, які перелітають на тополі, де відроджують самців і амфігонних самок. Особини статевого покоління не живляться. Після запліднення самки відкладають у тріщини кори невелике число яєць. Основна маса запліднених яєць упродовж зими гине, гинуть навесні й відроджені личинки. Одночасно зі статеносками з’являються й зимуючі самки. Літні особини трапляються до настання низьких осінніх температур (5 – 7 °С).
Поведінка: Найсприятливіші умови для масового розмноження бурякової кореневої попелиці складаються у роки з невеликою кількістю опадів і високою температурою під час вегетаційного періоду. Попелиця живиться на мичкуватому корінні, що призводить до зів’янення й загибелі всієї рослини. Сильно пошкоджені коренеплоди легко видобуваються із ґрунту. В окремі роки урожай буряків знижується до 30 %, цукристість — до 2 – 4 %. Більшою мірою потерпають від шкідника маточні буряки.
Коренева попелиця заселяє переважно краї поля, після чого число осередків швидко зростає, охоплюючи значну частину плантації. Чисельність кореневої попелиці обмежують хижі комахи: кокцинеліди, золотоочки, щипавки, туруни, хижі клопи — Nabis ferus, N. punctatus Cs., N. pseudoferus Rem., мухисирфіди — Chloropisca glabra Mg., Syrphus corollae F., Metasyrphus corollae F., мухи з роду Thaumatomyia (род. Chloropidae) — Thaumatomyia glabra Meig., Th. rufa Maeg., Th. sulcifrons Beck., Th. notata Meig. та ін. У вологу погоду спостерігається масова загибель попелиці внаслідок зараження грибом Entomophtora thaxteriana Petch.
Поширення: Трапляється повсюдно. Пошкоджує буряк, лободу та інші лободові.